Застосування препарату Едем у комплексній терапії гострого бактеріального синуситу

 

А.С. Журавльов, д. мед. н., професор, завідувач кафедри оториноларингології Харківського національного медичного університету; М.І. Ященко, Т.В. Мижирицька, О.В. Бондаренко  

 

Одним із найбільш частих захворювань у практиці оториноларингологів є гострий риносинусит. Згідно з даними літератури особи з гострими інфекційно-запальними процесами в параназальних синусах становлять приблизно 30-40% як серед амбулаторних пацієнтів оториноларингологів, так і серед хворих, які перебувають на лікуванні в ЛОР-стаціонарі. Гострий риносинусит не тільки призводить до тимчасової втрати працездатності, а й значною мірою позначається на якості життя хворих. Крім того, за відсутності своєчасної діагностики й адекватної терапії гострий синуcит може супроводжуватися розвитком тяжких ускладнень (орбітальних і внутрішньочерепних). Усі вищеперелічені  чинники зумовлюють пошук оптимальних методів і схем лікування зазначеного захворювання.

 

Синуситом називають запалення слизової оболонки навколоносових пазух. Залежно від тривалості захворювання розрізняють:

• гострий синусит (хвороба триває менш як 12 тиж і після одужання симптоми повністю зникають);

• рецидивуючий синусит (від 1 до 4 епізодів гострого синуситу на рік, періоди між загостреннями тривають не менше 8 тиж, у цей час симптоми захворювання відсутні);

• хронічний синусит (наявність симптомів упродовж більш ніж 12 тиж).

Запальний процес може розвиватися у будь-який із навколоносових пазух, проте найчастіше уражається верхньощелепна пазуха (верхньощелепний синусит, або гайморит). Це зумовлено особливостями її анатомічної будови, що утруднює відтік ексудату з порожнини синуса, і наявністю додаткового джерела інфекції у вигляді захворювань зубів. Дещо рідше уражаються решітчаста (етмоїдит), лобова (фронтит) і клиноподібна пазухи (сфеноїдит). Близькість розташування співусть верхньощелепної і решітчастої пазух у середньому носовому ході сприяє швидкому переходу інфекції з однієї пазухи в іншу й розвитку комбінованого ураження (полісинусит).

Іноді можуть уражатися всі пазухи на одному боці (гемісинусит) і по обидва боки (пансинусит). Гострий процес на відміну від хронічного протікає зазвичай у формі поліабо пансинуситу, хоча в клінічній картині захворювання можуть переважати симптоми ураження однієї пазухи, що й відображається у діагнозі. За ступенем тяжкості перебігу захворювання виділяють синусит легкий, середнього ступеня тяжкості і тяжкий синусит. Згідно з міжнародними рекомендаціями для визначення ступеня тяжкості гострого риносинуситу можна використовувати візуальну аналогову шкалу, на якій сам пацієнт вказує точку, яка відповідає вираженості симптомів його захворювання (0-3 см – легкий ступінь; 4-7 см – середньотяжкий ступінь; 8-10 см – тяжкий ступінь).

Діагноз синуситу підтверджується на підставі сукупності типових клінічних симптомів захворювання (утруднення носового дихання, виділення з носа слизистого, слизисто-гнійного або гнійного характеру, порушення нюху, головний біль, біль і болісні відчуття під час натискання в ділянці проекці ї пазухи, а також підвищення температури тіла й ознаки інтоксикації при середньотяжкому і тяжкому перебігу) та передньої риноскопії (гіперемія, набряк слизової оболонки порожнини носа, наявність патологічних виділень в ділянці вивідних отворів уражених навколоносових пазух).

Рентгенографія, діагностична пункція верхньощелепної пазухи й інші методи інструментальної діагностики можуть допомогти у верифікації діагнозу, проте не вважаються обов’язковими. У більшості випадків причиною розвитку гострого риносинуситу є гостра респіраторна вірусна інфекція (найчастіше риновірусна, рідше – респіраторно-синцитіальна, аденовірусна, грип, парагрип тощо). Водночас важливо пам’ятати, що віруси, пошкоджуючи епітелій слизової оболонки носа і навколоносових пазух, знижують її захисні властивості, сприяючи приєднанню вторинної бактеріальної інфекції.

 

Найчастіше етіологічним фактором гострого бактеріального синуситу виступають пневмокок і гемофільна паличка, дещо рідше – піогенний стрептокок, моракселла, золотистий стафілокок та інші умовно-патогенні мікроорганізми, що колонізують носоглотку. Значення внутрішньоклітинних збудників в етіології гострого риносинуситу досі остаточно не з’ясоване, проте, на думку деяких авторів, M. pneumoniae і C. pneumoniae можуть бути причиною запалення навколоносових пазух у 8-15% випадків. Приблизно в 5-10% випадків виявляють анаеробні мікроорганізми (анаеробні стрептококи, Bacteroides, Fusobacterium), як правило, при одонтогенних і ускладнених синуситах. Мікробіологічне дослідження в рутинних випадках гострого риносинуситу не вважається необхідним.

Диференціальну діагностику між вірусною і бактеріальною формами проводять на підставі клінічних даних. Як правило, про наявність бактеріальної інфекці ї свідчить середньотяжкий і тяжкий перебіг захворювання із вираженою лихоманкою й ознаками загальної інтоксикації. Ідентифікація збудника й визначення його чутливості до антибіотиків необхідні тільки в тих випадках, коли традиційні схеми лікування виявляються неефективними. При цьому бажано досліджувати вміст ураженої пазухи, отриманий при пункції, а не мазок з носа. У патогенезі синуситу ключову роль відіграє порушення дренажу та аерації навколоносових пазух унаслідок обтураці ї їх природних співусть через набряк слизової оболонки.

У замкнутій порожнині пазухи за рахунок всмоктування повітря створюється негативний тиск, розширюються вени слизової оболонки, виникає венозний стаз, гіперсекреція залозистого апарату, трансудація рідини в просвіт пазухи. На цьому тлі в умовах зниження захисних властивостей слизової оболонки створюються сприятливі умови для росту й розмноження вірусної та бактеріальної мікрофлори. З огляду на патогенез захворювання лікування гострого бактеріального синуситу має бути насамперед спрямоване на ерадикацію збудника (за допомогою антибіотикотерапії; як правило – емпіричної) і нормалізацію аерації і дренажу навколоносових пазух шляхом усунення обструкції їх природних співусть (короткочасний курс деконгестантів, не більш як 5-10 днів). Також у комплексну схему лікування включають мукоактивні препарати, протизапальні засоби (наприклад, топічні кортикостероїди або фенспірид), промивання носової порожнини сольовими розчинами, бактеріальні лізати тощо.

У разі тяжкого бактеріального синуситу й недостатньої ефективності антибіотикотерапії обґрунтовано проведення лікувальної пункції верхньощелепної пазухи. Пришвидшує процес одужання застосування фізіотерапевтичних процедур. Важливо зазначити, що алергічне запалення може викликати набряк слизової оболонки носової порожнини, у тому числі ділянки природних співусть параназальних синусів, сприячи розвитку гострого синуситу. Тобто алергічний риніт здатний виступати тригером розвитку гострого синуситу. Вважається, що алергічний риніт є другою за частотою після вірусних інфекцій причиною розвитку запалення слизової оболонки носа і навколоносових пазух.

Можлива й інша ситуація, коли загострення алергічного риніту накладається на вже триваючий гострий синусит. Це відбувається внаслідок пошкодження слизової оболонки носової порожнини збудником інфекції та зниження її толерантності до алергенів. Приєднання до інфекційного запалення алергічного запалення посилює пошкодження слизової оболонки, іще більшою мірою знижує її захисні властивості й підсилює набряк, тим самим посилюючи перебіг синуситу. Не виключено при гострому риносинуситі й приєднання аутоалергічного компонента внаслідок зміни антигенної структури слизової оболонки.

Усі вищезазначені причини, а також украй висока поширеність алергічного риніту в популяції (2040% за даними епідеміологічних досліджень) зумовлюють доцільність внесення до комплексної схеми лікування гострого синуситу антигістамінних препаратів. Не можна не зважати на той факт, що алергічний риніт, тим більше алергічна схильність, залишаються невиявленими у значної кількості хворих і водночас можуть виступати тригером розвитку гострого синуситу або посилювати його перебіг. Іще одне актуальне завдання – пошук найбільш оптимального антигістамінного препарату для застосування в таких клінічних ситуаціях. З огляду на цілу низку переваг перспективним є використання в комплексній схемі лікування гострого синуситу, у тому числі бактеріального, препаратів дезлоратадину.

Дезлоратадин – потужний блокатор Н1-гістамінових рецепторів III покоління, який характеризується високою специфічністю й високою спорідненістю до Н1-гістамінових рецепторів. Його спорідненість до Н1-рецепторів перевищує таку для інших Н1-блокаторів (у 200 разів – фексофенадину, у 50 разів – лоратадину і цетиризину, в 3 рази – левоцетиризину) й поєднується зі здатністю пригнічувати продукцію прозапальних медіато рів, у тому числі ІЛ-4, -6, -8, -13. Встановлено, що дезлоратадин знижує хемотаксис і адгезію еозинофілів, синтез супероксидних аніонів нейтрофілами, пригнічує вивільнення гістаміну, лейкотрієну С4 і простагландину D2, а також молекул адгезії. Завдяки всім цим ефектам препарат чинить виражену й тривалу антигістамінну й протизапальну дію, справляє клінічно значущий протинабряковий і антиексудативний ефекти.

Переваги дезлоратадину перед рештою антигістамінних засобів при різних алергічних захворюваннях були продемонстровані в численних клінічних дослідженнях. Пік концентрації активної речовини в сироватці спостерігається через 2-3 год після прийому, що забезпечує швидкий розвиток клінічного ефекту. Ще одна перевага – зручність використання, оскільки завдяки тривалому періоду напіввиведення (близько 27 год) дезлоратадин приймають лише 1 раз на добу. Препарат не вступає в клінічно значущі взаємоді ї з іншими лікарськими засобами, алкоголем, грейпфрутовим соком та їжею, що також полегшує його клінічне застосування. На відміну від Н1-блокаторів I покоління дезлоратадин у терапевтичних дозах не проникає через гематоенцефалічний бар’єр, отже, не впливає на центральну нервову систему, тобто не чинить седативну дію і не сприяє уповільненню психомоторних реакцій. Крім того, він не сприяє збільшенню інтервалу QT на ЕКГ і тому не призводить до розвитку аритмій. У цілому препарат добре переноситься пацієнтами всіх вікових категорій, у тому числі старшого віку.

Аналіз безпеки дезлоратадину, за даними декількох досліджень (близько 6 тис. хворих), продемонстрував частоту небажаних явищ, яку можна порівняти з такою на тлі плацебо (L.M. du Buske, 2005). Мета цього дослідження – вивчити ефективність і безпеку антигістамінного препарату Едем (дезлоратадин) виробництва ПАТ «Фармак» у комплексному лікуванні пацієнтів із гострим бактері альним синуситом.

 

Матеріали і методи

 Був обстежений 41 пацієнт із гострим бактеріальним синуситом у віці від 19 до 77 років, які перебували на лікуванні в ЛОР-клініці Харківського національного медичного університету. Хворі були розподілені на дві групи: основну (n=26), учасникам якої до стандартної схеми терапії додавали антигістамінний препарат Едем у дозі 5 мг 1 раз на добу, і контрольну (n=15), пацієнтам якої до стандартної схеми терапії додавали антигістамінні препарати І-ІІ покоління (хлоропірамін, мебгідролін, лоратадин). Стандартна схема лікування пацієнтів обох груп включала емпіричну антибіотикотерапію, назальні деконгестанти, фізіотерапію. Тривалість курсу лікування становила 7-12 діб.

Досліджувані групи були репрезентативними та порівнянними за основними к лі н ічними й демографічними характеристиками. Вивчали динаміку клінічних симптомів, результатів рентгенографії і спіральної комп’ютерної томографії придаткових пазух носа, мікробіологічного дослідження, рівнів медіаторів запалення та алергії (ІЛ-1, -10, IgE за допомогою методу імуноферментного аналізу).

 

Результати дослідження та їх обговорення

Контрольний огляд пацієнтів проводили на 3-тю, 5-ту, 7-му і 10-ту добу після звернення і призначення лікування. Вираженість клінічних симптомів оцінювали за 5-бальною шкалою: 5 балів – рясне гнійне виділення з носа, відсутність нюху, виражене утруднення носового дихання; 4 бали – слизисто-гнійне виділення з носа, утруднення носового дихання; 3 бали – слизові виділення з носа, закладеність носа; 2 бали – незначні слизові виділення з носа, періодична закладеність носа; 1 бал – періодична закладеність носа; 0 балів – повна відсутність симптомів. Як видно з таблиці 1, застосування препарату Едем у комплексній схемі лікування пацієнтів основної групи сприяло істотному зменшенню неприємних суб’єктивних відчуттів вже на 5-й день лікування, а в контрольній групі – тільки на 7-й день.

Крім того, повне одужання в основній групі було зафіксовано лише на 10-й день, тоді як у пацієнтів контрольної групи у цей час досі зберігалися симптоми.

 

 

Динаміка показників IgE до і після лікування в обох клінічних групах представлена в таблиці 2. В основній групі встановлено значне й статистично достовірне зниження середнього рівня IgE, тоді як у контрольній групі серед ній показник не зазнав істотних змін. Вивчення динаміки рівнів ІЛ-1 і ІЛ-10 не виявило істотних змін в обох групах, показники залиша лися в межах фізіологічної норми.

Терапія препаратом Едем асоціювалося з більш швидким регресом рентгенологічних ознак гострого бактеріального синуситу. У ході дослідження не було виявлено небажаних явищ під час застосування препарату Едем.

 

Висновки

Високий рівень поширеності алергічного риніту в популяції, у тому числі недіагностованого, й провідна роль алергічного запалення в розвитку та загострені перебігу гострого риносинуситу зумовлюють доцільність внесення в комплексну схему терапії антгістамінних засобів.

Дезлоратадин (Едем) являє собою потужний високоселективний блокатор Н1-гістамінових рецепторів, що за фармакологічною активністю перевершує інші препарати своєї групи. Дезлоратадин, окрім основного антигістамінного ефекту, справляє виражену протизапальну й протинабрякову дію, що забезпечує додаткові переваги в лікуванні гострого риносинуситу.

Дезлоратадин добре переноситься хворими, не викликає сонливості й подов ження інтервалу QT на ЕКГ. Важливою перевагою дезлоратадину є зручна схема застосування (усього лише 1 раз на добу). Вітчизняний препарат Едем завдяки невисокій вартості доступний більш широкому колу пацієнтів, аніж закордонні аналоги.

Отримане в нашому дослідженні статистично значуще поліпшення динаміки клінічних, рентгенологічних і лабораторних показників під час застосування препарату Едем у комплексній схемі лікування гострого бактеріального синуситу порівняно з антигістамінними препаратами старих генерацій дає змогу рекомендувати Едем для широкого застосування в клінічній практиці.

Цей розділ сайту містить професійну спеціалізовану інформацію про препарати, властивості, способи застосування, протипоказання, призначену виключно для дипломованих медичних спеціалістів.

Підпишіться на нові статті про алергію та її лікування!