Перші свідчення
Офіційно відкрита у столітті минулому, алергія вважається епідемією сторіччя нинішнього. Але чи означає це, що раніше алергії не було? Ні. Хоч сам термін «алергія» ‒ відносно новий, явище, яке він описує, схоже, старе як світ. Ну, майже.
Одним з найдавніших повідомлень про реакцію, дуже схожу на алергічну, є інформація про єгипетського фараона Менеса. Він помер між 3640 і 3300 рр. до н. е. після укусу оси (за іншими джерелами – шершня). Вчені припускають, що смерть могла бути наслідком анафілактичного шоку.
Багато натяків на алергічну реакцію можна зустріти у історії Давнього Риму.
Від алергії та астми міг страждати римський імператор Цезар Август (Октавіан Август, 100-44 рр. до н. е.) племінник та прийомний син Гая Юлія Цезаря.
А римський філософ Лукрецій (99-55 р. до н. е.), можливо, мав на увазі харчову алергію, коли казав: "що є їжею для однієї людини, то – гірка отрута для іншої".
Британік (41-55 рр. н е.), син римського імператора Клавдія, не міг переносити контакт із кіньми. Після їзди на них у хлопця з'являвся настільки сильний висип на обличчі, що бідося не міг навіть нормально бачити через висип та кон'юнктивіт.
Іранець Разес, який жив наприкінці 9 століття і на початку 10 століття нашої ери, описує симптоми свого вчителя філософії, який страждав на алергічний риніт: закладеність носа, чхання, свербіж… При цьому він підкреслює загострення хвороби навесні та рекомендує уникати сильних запахів, а також деяких рослин, наприклад, троянд та базиліку.
Середньовіччя. Англія. В 1199 році, після смерті свого брата Річарда Левове Серце, королем стає Джон Лакленд. Він силоміць одружився з тринадцятирічною Ізабель Ангулемською. Дружина настільки не любила свого чоловіка, що зробила для нього компот з персиків, яких не міг вживати її чоловік, приховавши смак цих фруктів сидром та вином. В результаті, король помер. Ймовірно – від анафілактичного шоку.
16 століття. 1551-1589 рр. Англійський король Річард III.
Цілком ймовірно, що він страждав від алергії на полуницю. Якось його реакція вийшла настільки сильною, що Річард III наказав відрубати голову лорду Вільяму Гастінгсу – господарю помешкання, в якому отримав таке частування. За іншими джерелами, Річард навмисне їв полуницю, щоб мати привід стратити свого потенційного опонента.
1565 рік. Француз італійського походження Леонардо Боталло першим в Європі описав симптоматику сезонної алергії: головний біль, чхання та свербіж у носі. Але усе це він пов'язує з… трояндами, а не з деревами та травами, які запилюються вітром.
Трохи пізніше, приблизно у 1600 році, бельгійський лікар Ян Баптіста ван Гельмонт робить ще один крок до опису сезонної алергії і охарактеризовує "літню астму".
Сама астма теж, до речі, має досить давню історію.
Так, відомо, що в Китаї, близько 3000-2500 рр. до н. е. для її лікування використовували рослину ефедру або, як її називають в самому Китаї, – Ма Хуанг. Вона застовувалась для зняття бронхоспазмів та інгібування секреції слизу.
Щоправда, навряд чи тоді існувало саме слово "астма". Натомість, можна зустріти опис респіраторного дистресу, який характеризується шумним диханням, хрипами, задишкою та неможливість нормально дихати.
В стародавньому Єгипті для лікування респіраторних симптомів, серед іншого, використовувались ладан, жовта охра та виноград. Крім того, тут існували спеціальні апарати для полегшення дихання, які складалися з спеціальної посудини, каменів та очерету.
А от з розумінням цієї недуги було важче. Довгий час людство вважало, що її спричиняють демони, магія чи гріх.
Одним із перших лікарів, хто пов'язав захворювання дихальних шляхів з навколишнім середовищем, був Гіппократ(близько 460-377 рр. до н. е.).
Він же перемістив лікарські практики від надприродного до сфери науки.
А от першим, хто описав астму як "неможливість дихати, не створюючи шуму і не задихаючись", був автор римської енциклопедії Аул Аврелій Корнелій ( І ст. до н. е.).
Невдовзі, Пліній Старший (23-79 рр. н.е) внесе свою частку у вивчення астми та заявить, що джерелом респіраторного дистресу є пилок. У якості лікування він рекомендував ефедру (траву, яку також використовували китайці) у червоному вині.
В Індії, між приблизно 800 р. до н.е. та 500 р. н. е. астму лікували курінням страмонію, отриманого з тернового яблука і відомого своїми розслаблюючими властивостями. Є дані, що цей метод практикувався також британською армією після вторгнення до Індії.
Про астму знали і корінні народи Америки. І, подібно китайцям, для її лікування вони використовували ефедру. Крім того, індіанці (1600 р. н. е.) лікували астму з допомогою каучуку (з якого робили певні пристрої для полегшення дихання), а за пізнішими даними – і сухого кореня куща іпекакуана (Carapichea ipecacuanha). Останній використовується як природній відхаркувальний засіб і донині. Ще один американський засіб проти астми та риніту – висушене листя Erthroxylon coca, тобто кокаїн. Він використовувався не лише в Америці, а і в Європі.
Деякий час як потенційні ліки від астми розглядався також тютюн. Припускалося, що, наче б то, він міг стимулювати відкриття звужених дихальних шляхів.
Алергія: ближче до справи
Вчені та лікарі кінця 1700 років уже могли розпізнавати сезонний алергічний риніт. З'явився термін "сінна лихоманка". А сама хвороба, як вважалось, була аристократичним захворюванням, оскільки найчастіше діагностувалася саме серед заможних верств населення.
Поява стетоскопа на початку 1800 років значно спростила діагностику астми.
Але початок сучасної ери у вивченні алергії пов'язують з доктором Джоном Бостоком, який у 1819 році зробив досить детальний опис сінної лихоманки, зазначаючи, що вона може бути викликана різними подразниками, які знаходяться в повітрі, включаючи запахи, зокрема – сіна.
Подальші дослідження стали більш змістовними. У 1837-1838 роках французький учений Франсуа Магенді, фактично, викликав анафілаксію у кроликів: тварини часто гинули після того, як отримували другу дозу яєчного білка. Хоча сам термін "анафілаксія" був запропонований тільки в 1902 році.
Трохи згодом, всередині 1800 років, американський лікар Моррілл Вайман піддав сумніву ідею про аристократичне походження алергії. Він намагався викликати алергічну реакцію у себе, нюхаючи пилок амброзії, та наполягав на тому, що пил та дим потягів теж можуть сприяти розвитку симптомів.
1859 рік. Чарльз Гаррісон Блеклі, який сам страждав від алергії, визначив пилок як причину полінозу. Саме так тепер частіше називають колишню «сінну лихоманку». Експерементуючи на собі, він дослідив різні види пилку, а його спосіб дослідження – втирання пилку у очі та подряпини, – можна вважати прототипом шкірних тестів на алергію.
Перша книга з узагальненими знаннями про астму: "Про астму: її патологія та лікування», – побачила світ в 1860 році за авторства англійця Генрі Хайд Солтера.
Він також є автором нової теорії походження цієї хвороби. Він висунув її, спостерігаючи як люди переживали приступи після ночі на пір’яній подушці чи після погладжування кота.
Однак, незважаючи на весь прогрес, більшість алергічних станів все ще залишалася невстановленою, а ефективного лікування не існувало.
Алергія: як вчені прийшли до сучасного розуміння
Пазл почав складатися, коли вчені наблизилися до розуміння механізму алергії. У 1905 році педіатр Клеменс фон Піркет з Австрії помітив, що деякі пацієнти важко реагували на другу дозу щеплення від віспи, розвивали астму та/ або кропив'янку. Лікар зрозумів, що симптоми пов'язані з імунною системою, яка виробляє антитіла для боротьби з антигенами, або чужорідними речовинами. Для опису цієї взаємодії між антитілом та антигеном у 1906 році він вводить нове визначення – алергія.
Протягом наступних років саме алергію, як реакцію гіперчутливості імунної системи, запропонували як причину астми, полінозу, окремих шкірних захворювань та анафілаксії.
Також був встановлений зв’язок між астмою та анафілаксією, а також між анафілаксією та виробництвом в організмі хімічної речовини гістаміну.
В цей час такі лікарі як Вільямм Філіпс Данбар, Леонард Нун та Джон Фрімен, напрацьовували основу імунотерапії, проводячи експерименти з імунізацією проти сезонної алергії – полінозу. А сер Генрі Халлетт Дейл та сер Патрік Плейфейр Лейдлоу описали гістамін як потужну вазоактивну речовину. Дейл дізнався, що ін'єкція гістаміну викликає анафілактичний стан.
В 1914 році з'явилася концепція імунотерапії. В її основі була ідея проведення ін'єкцій малих доз алергену для того, щоб допомогти організму впоратися з алергією. А наприкінці 30-х років минулого століття уже починають з'являтися та використовуватися антигістамінні препарати. Для того, аби зменшити реакцію організму на алерген.
Раніше, в 1921 році, Роберт Андерсон Кук виявив, що 47% пацієнтів з алергічними реакціями мали родичів з такими ж станами. А інший вчений – Отто Карл В. Праусніц, відкрив, що у більшості людей з алергією спостерігається своєрідний " реагін". В 1967 році вчені визначили його як антитіло до імуноглобуліну Е (IgE) і збагнули, що він запускає ланцюгову реакцію в організмі, наслідком якої є вивільнення гістаміну та алергічні симптоми.
У 1948 році для зменшення запалення, яке спричиняють алергени при астмі та алергічних реакціях, вперше були використані кортикостероїди (вчені Філіп Хенч та Едвард Кендалл).
В 1953 році відкрили опасисті клітини, кожна з яких містить різні хімічні речовини, в тому числі, гістамін, призначений для атаки на антигени.
На початку 1980-х років професор Самуельсон здобув Нобелівську премію з медицини та фізіології за роботу з лейкотриєнами, які викликають алергію, астму та запальні реакції у відповідь на чужорідні речовини.
В даний час існує кілька методів, що використовуються для тестування алергії, а також доступні різні варіанти лікування та мінімізації реакції людини на алергени. Усе це стало можливим завдяки дослідженням і відкриттям протягом багатьох попередніх років. І розвиток лікувальних стратегій в царині алергії не припиняється, а методики стають все більш інноваційними.
Джерела інформації:
1.https://www.achooallergy.com/blog/learning/a-history-of-allergies-and-asthma-part-one-the-ancients-perspective/
2.https://www.achooallergy.com/blog/learning/a-history-of-allergies-part-three-the-16th-century-to-the-20th-century/
3.https://www.fondation-ipsen.org/podcast/history-of-allergies/
4.https://www.ceenta.com/news-blog/the-first-5000-years-of-allergy-care
5.https://asthma.net/living/allergies-historical-records
6.https://www.southfloridasinusandallergy.com/history-future-allergy-testing/
7.https://www.nationalgeographic.com/science/article/partner-content-brief-history-of-allergies
8. https://jamaicahospital.org/newsletter/the-history-of-allergies/
9. https://link.springer.com/chapter/10.1007%2F978-4-431-98349-1_1
- Питання та відповіді
- Інформація для Фахівців
Чи можна попередити харчові алергічні реакції?
Неясно, чи можна попередити такі реакції в осіб з обтяженим сімейним анамнезом (при наявності атопії в обох батьків, важкого атопічного дерматиту та харчової алергії у братів і сестер), але доведено, що, дотримуючись певних обмежень в харчуванні, можна уповільнити розвиток алергічних захворювань і зменшити їх тяжкість.
А) вважають, що вагітним в останньому триместрі не слід вживати в їжу арахіс, фундук, креветки і рибу, а годуючим матерям - коров'яче молоко, арахіс, фундук, креветки і рибу.
Б) бажано грудне вигодовування протягом першого року життя.
В) для змішаного і штучного вигодовування кращі гіпоалергенні суміші на основі гідролізатів білка.
Г) густу їжу (прикорм) не дають до 6 місяців.
Д) коров'яче молоко і яйця не дають до 1 року.
Е) такі продукти, як арахіс, фундук, ракоподібні і рибу слід вводити в раціон після 2 років, а краще пізніше.
Чи треба при алергії до арахісу виключати з раціону всі бобові?
Ні. Алергія до інших бобовим у осіб, що мали алергічні реакції на арахіс, навіть важкі, зустрічаються рідко. Тільки у 5% хворих одночасно спостерігається клінічно виражена алергія різної тяжкості ще до 1 - 2 видам бобів. Однак особи з алергією до арахісу дуже часто дають позитивні шкірні проби або радіоаллергосорбентний тест з іншими бобовими, навіть якщо в якості продукту харчування вони переносяться добре.
Що таке синдром харчової алергії?
Синдромом харчової алергії називають свербіж, подразнення і легкий відсік слизової рота і губ як прояв алергічної реакції негайного типу на свіжі фрукти та овочі. З визначення ясно, що сам по собі він для життя не є небезпечним. Однак з нього може початися загальна алергічна реакція негайного типу.
Для синдрому харчової алергії характерно те, що його причиною бувають тільки свіжі, не піддані термічній обробці фрукти і овочі, так як синдром викликається термолабільними алергенами. Наприклад, хворий без шкоди для себе їсть суп з селерою, але не виносить селери в свіжому вигляді. Крім того, цей синдром виявляє тісний зв'язок зі специфічними пилковими алергенами. Встановлено, що алергени деяких фруктів і овочів і поширених видів пилку викликають перехресні реакції. При цьому визначення специфічних IgE in vitro і скарифікаційні шкірні проби з наявними у продажу алергенами овочів і фруктів дають негативні результати. Якщо ж скарифікаційну пробу виконати голкою, якою попередньо вкололи стиглий овоч чи фрукт, розвинеться негайна позитивна реакція. Таку скарифікаційну пробу називають «подвійний укол». Описано поліпшення у хворого з синдромом харчової алергії після десенсибілізації з приводу супутнього полінозу.
Цей розділ сайту містить професійну спеціалізовану інформацію про препарати, властивості, способи застосування, протипоказання, призначену виключно для дипломованих медичних спеціалістів.